Володимир Павлів, Київ
Андрій Шевченко – відомий український журналіст. Він уже встиг побувати ведучим теленовин «Нового» і 5-го каналу у час «оранжевої революції», і керівником новинної служби державного телеканалу УТ-1. Зараз він N 5 у виборчому списку блоку Юлії Тимошенко. Як початкуючий політик і досвідчений журналіст Шевченко оцінює події навколо себе з відвертістю нехарактерною для більшості учасників виборчих перегонів.
- Як вам дається перекваліфікація на політика?
- Дуже цікаво. Це життєвий досвід. Я із задоволенням приймаю запрошення до різних поїздок. Звичайно, у нашому блоці є один чемпіон за кількістю поїздок – це Юлія Тимошенко, яка живе в нелюдському ритмі мітингів, зустрічей з людьми, який не під силу жодному іншому політику. Зараз я багато спілкуюсь з журналістами в різних регіонах і питаю, яких законів вони вимагають від нас, аби гарно працювати, аби сильним та потужним було не лише центральне телебачення, а й регіональне, аби воно мало не дві години на тиждень, а щонайменше 12 годин ефіру щодня. Я думаю, що можна зробити і як, використовуючи мій досвід як журналіста. Одним словом – це велике навантаження для вух, очей та ніг. Країні потрібні сильні рішення.
- Зараз в політиці багато людей творчих професій: журналістів, акторів, співаків. Це данина моді? Яка освіта, на вашу думку, має бути у політика?
- Я переконаний, що політиків треба обирати не за дипломом, адже ми вже в новій владі бачили і дуті дипломи і резюме. Керівництво державою треба довіряти тим людям, які вміють ставити цілі та їх досягати, які вміють об’єднувати людей навколо себе. Досвід багатьох інших країн показує, що економічна освіта у політика – не головне.
- Коли ви працювали на «Новому» каналі у програмі «Репортер, тема дня» у вашій студії були прем’єр-міністр Віктор Ющенко та міністр Юрій Єхануров. Чи змінилися вони з того часу?
- Вони обоє сильно виросли. Ющенко став людиною історії. Якщо говорити про їх дії, то тут виникає багато питань. Дуже часто ми зараз бачимо роздратування Президента, яке виривається назовні. Це не той Ющенко, якого ми бачили чотири роки тому прем’єр-міністром. Це різні люди. Зараз у багатьох людей є спокуса говорити про слабкого Президента і Віктор Андрійович, коли їде в гори вирізати тарілки під час газової кризи дає привід до таких розмов. Але ми точно знаємо, що це людина, яка в кризових ситуаціях може приймати сильні рішення, яка вже один раз виграла війну зі смертю, а другий - війну за країну. Мені здається, що Віктор Ющенко не людина для простих оцінок. Просто зараз він хоче заховатися в маленьке захищене середовище людей, яким він може довіряти. Таких небагато. Юля Тимошенко була тією людиною, на яку він міг розраховувати і розраховував. Вона допомогла йому стати Президентом, але Ющенко про це зараз трохи забув і дуже багато людей хочуть, аби він про це і не згадував.
- Ви себе як журналіст сьогодні реалізовуєте?
- Зараз я не працюю за професією, але у майбутньому мене дуже цікавить один мега-проект – суспільне телебачення. Я буду змагатися за право очолити цей проект.
- Чому ви зараз не працюєте на «Першому національному»?
- Сьогодні телебачення корумповане тотально. Коли ми передавали справи новому президенту НТКУ Віталію Докаленку, перше, що ми сказали - почни з грошей. Наведеш лад в грошах, створиш легальні схеми – все інше відбудеться. Для мене це головний урок моєї піврічної роботи на НТКУ. Зараз телекомпанія не може легально заробляти гроші , тому вона спокійно заробляє їх нелегально.
- Які у вас стосунки із колишніми колегами на «5 каналі»?
- З Романом Скрипіним ми позавчора вечеряли разом, бо він був свідком на моєму весіллі. Стосунки у нас не прості, адже під час роботи він від мене багато чув неприємних речей (і зараз чує) про «5 канал», а я від нього чую неприємні речі про себе та політику. Я думаю, що він знайде для себе формат, який би не провокував його на емоційні речі, бо коли він захоплюється емоціями – це шкодить довірі до нього та каналу. З Олександром Ткаченком ми спілкувалися під час затяжної опери призначення директора НТКУ. Він – мій великий вчитель, який інфікував мене ідеєю суспільного телебачення, хоча я не можу назвати його своїм другом – велика різниця у віці, але цей статус вчителя прикріпився до нього назавжди.
- Чи змінилася ситуація зі свободою слова після помаранчевої революції?
- Звичайно, в кращу сторону. Ми отримали величезні зрушення, але не обійшлось і без проколів. Ми не зробили люстрацію професії. І це проблема. Якби після помаранчевої та журналістської революції ті шеф-редактори, ведучі, які ґвалтували професію, читали темники і змушували інших ці темники виконувати – були звільнені - для них та інших це був би великий урок на майбутнє. Я вважає, що те, що продовжують працювати в ефірі українських каналів Слава Піховшек і Діма Кисельов – плювок у нашу професію, адже молоді журналісти бачать, що людина, яка ґвалтувала журналістів – веде свою програму, до нього не соромляться приходити політики, і сприймають це як безкарність. Я знаю лише не багатьох політиків, які відверто не йдуть до нього в студію. Проте вірю: якщо ми справилися із темниками – справимося і з «джинсою» (заказухи – Г-П). Я особисто оголосив свій такий маленький хрестовий похід проти «джинси». Про телебачення дуже добре сказав Жванецький «Стыдно, когда видно, а видно все».
