Нас нічого не лякає, у тому числі і перспектива холодної війни», - сказав президент Дмитро Медведєв в інтерв’ю англомовному російському пропагандистському телеканалу Russia Today відразу після найбільшої геополітичної помилки, зробленою з моменту розпаду СРСР сучасною Росією. Дуже шкода. Відповідальних політиків повинна лякати перспектива будь-якої війни. А геополітичне становище цієї напівзгнившої імперії зовсім не таке блискуче, як то видається її верхівці.

Та чекісти, що осідлали владу в країні про те не думають. Президент Росії Дмитро Медведєв заявляє про те, що «у Росії є всі можливості, щоб захистити своїх громадян від агресії». Цікаво лише яких громадян і від чиєї агресії? Бо ж найстрашнішим ворогом російського народу є його злочинна влада. Та здається російський президент думає по іншому.«Ми завжди були миролюбною державою, І немає прикладів в історії, коли російська держава відкривала першою військові дії».

Ось так, Росія не вторгалась в Польщу в 1939, Угорщину в 1956, в Чехословаччину в 1957 і навіть в Афганістан в 1979. «Ми ні на кого не нападаємо, а забезпечуємо життя і гідність громадян, зокрема, інших держав»просторікує Медвєдєв. Куди тому бідному Сталіну на пару з ліпшим другом Гітлером. Ті хоч щось балакали про інтернаціональний обов’язок, приорітет арійської раси чи то світову революцію... «Ми ніколи не допустимо, щоб хтось безкарно вбивав наших громадян. Вони одержуватимуть нищівну відповідь», – вказав президент Росії. Погрожуючи кулаком :«У Росії є можливості – і економічні, і політичні, і військові для такої відповіді. Ілюзій із цього приводу ні у кого вже не залишилося».

Та якщо відійти від таких бравурних заяв з піною на зубах, та подивитись на ситуацію з Росією, то особливо радісного мало. Хунта Путіна - Медвєдєва сьогодні, через 17 років після краху Державного комітету з надзвичайного положення (ГКЧП), по суті, продовжує його справу: намагається поводитися як імперія в умовах, коли імперією не є. Головним результатом спроби кремлівської хунти в серпні 1991 року повалити законного, хоча й вкрай слабкого президента СРСР Михайла Горбачова став розпад Радянського Союзу. Події в Грузії показали, Росія сьогодні не полюс світової політики, яким намагається себе уявити, а країна без виразного шляху розвитку, що перетворила у війну свої імперські комплекси, що постійно роздувалися владою. Російський президент Дмитро Медведев у четвер не зміг заручитися підтримкою Китаю і колишніх радянських республік Середньої Азії з питань протистояння із Заходом через військові дії в Грузії. На саміті в Таджикистані Медведев не зміг переконати президента Китаю Ху Цзіньтао і інших регіональних лідерів недвозначно підтримати вторгнення Росії або її рішення про визнання незалежності двох регіонів, що самопроголошують, Південної Осетії і Абхазії.

Лідери утрималися від критики Росії, але в сумісній заяві дозволили собі лише скромне схвалення. "Ми виражаємо серйозну заклопотаність у зв’язку з недавніми суперечностями з приводу Південної Осетії і закликаємо сторони врегулювати існуючі проблеми мирним шляхом, за допомогою діалогу, і докласти зусилля по полегшенню перемир’я і переговорів", - мовиться в завершальній заяві Шанхайської організації співпраці (ШОС), в яку входять Росія, Китай, Казахстан, Киргизія, Узбекистан і Таджикистан. Лідери привітали угоду про припинення вогню, досягнуту за посередництва Франції, яке поклало край бойовим діям між Росією і Грузією, і визнали роль Росії на Кавказі, відзначивши, що вони підтримують "активну роль Росії в участі в процесах миру і співпраці в регіоні"

І це все що зміг вимолити Медвєдєв в Китаю, який і є зараз реальним лідером країн Центральної Азії, які раніш або входили в СРСР або як Монголія були його сателітами. Російський політолог Семен Новопрудский,( "Время новостей") пише: «Територіальна цілісність самої Росії на осягну перспективу викликає великі сумніви - і на Північному Кавказі, і на Далекому Сході з реальною загрозою повзучої китайської колонізації. У Росії і так не було друзів. Вважати такими тих, що морочать голову всьому світу провінційних диктаторів на зразок Лукашенко, Чавеса або Ахмадінежада навіть якось непристойно. А після війни з Грузією (яку треба щонайшвидше закінчити) нам не довірятимуть не тільки західні партнери, але і пострадянські держави. На межах і поблизу Росії тепер немає жодної країни, яка не буде її боятися. Отже, всі ці країни стануть шукати способи забезпечення своєї безпеки від Росії без Росії. (Приклад вже є: Польща вмить зняла розбіжності і підписала повноцінний договір із Сполученими Штатами про розміщення у себе елементів американської системи ПРО. Тим більше що російський Чорноморський флот на Україні або «історично російські» землі в Казахстані цілком можуть розглядатися ними як привід для агресії Росії, якщо вона увійде у смак неоїмперськіх ігрищ».

Дійсно, Росія все більш стає на шляху Піднебесної. Протягом останніх десятиліть принципово змінилася військова доктрина Китаю: замість оборонної тактики, орієнтованої на виснаження потенційних агресорів, вона стала наступальною, з мобільнішими армійськими з’єднаннями, орієнтованої на дрібні, локальні війни. НОАК (Народно-визвольна армія Китаю) була скорочена з 5 до 2,5 млн. чоловік і це не икликало зменшення її боєздатності. Вона в декілька разів посилилась за рахунок освоєння нових видів озброєння, модернізації та механізації військ. І як не дивно, переоснащення армії Китаю йде в основному з Росії. Вже зараз вона на 80% озброєна російською зброєю.

Армія Китаю після армії КНДР найбільш фанатична в світі. Згідно із законом в будь-якому армійському підрозділі повинно бути 30% солдатів - членів Комуністичної партії Китаю (КПК). А в елітних частинах їх кількість перевищує 40%. В основі ідеології НОАК «ідеї Мао Цзедуна» і його основний постулат: "Ця армія завжди безстрашно йде вперед. Вона повна рішучості здолати будь-якого ворога, сама ж вона ніколи не підкориться ворогу. Народно-визвольна армія завжди була і буде бойовим загоном. Навіть після перемоги у всій країні вона залишатиметься бойовим загоном протягом цілого історичного періоду, доти поки в країні не будуть знищені класи, а в світі існуватиме імперіалістична система. Тут не повинно бути ніяких непорозумінь і коливань. Не боятися труднощів, не боятися смерті"

І якщо технологічне відставання китайської армії від американської складає 15 років, то Росію армія Китаю вже серйозно переважає: як по боєздатність так і по чисельності та озброєнні. Складається ситуація , що Росія спочатку озброює китайців а вже потім власні війська. Всі військові новинки у Росії купує Китай, витрачаючи на це до $40-45 млрд.

Військові експерти вважають, що «Монголія не представляє ніякої загрози Китаю, але ця степова і пустинна територія абсолютно неприваблива в матеріальному значенні і здатна бути тільки плацдармом для розгортання настання на російський Східний Сибір і Далекий Схід. Територія КНДР може бути захоплена Китаєм після скидання тамтешнього крихкого комуністичного режиму або у разі загрози застосування північнокорейцями ядерної зброї. Китай може анексувати Північну Корею під приводом того, що ця країна володіє ядерною зброєю і тому в стані анархії є небезпечною для світової спільноти. Цікаво також і те, що США відносно Тайваню відверто умили руки, зробивши недавно заяву приблизно в тому значенні, що "порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих", і запропонувавши Тайваню купити озброєнь у американських компаній на $15 млрд. Америка робить ту ж помилку, що і європейські демократії, які дозволили Гітлеру до 1941 року по шматочках захопити всю Центральну Європу, а коли апетити військової машини Німеччини були розігріті, її вже неможливо було зупинити.

Америці дуже вигідно втягнути Китай в будь-яку масштабну війну, щоб ослабити цю країну, потужність якої загрозливо росте. Мета США - зіштовхнути Китай з Індією або Росією в крупному конфлікті, який нарешті зможе декілька ослабити військову потужність китайського "дракона"».

Експерти в першу чергу наголошують : «Якісне зростання потужності армії Китаю є головною військовою загрозою для Росії в найближче десятиліття. Очевидно, що за декілька років Китай вирішить всі питання з територіями по своєму периметру і питання вторгнення до Росії буде лише питанням часу. Китай не зупиниться навіть перед загрозою застосування Росією ядерної зброї, бо вже не раз китайська армія робила невеликі вилазки проти СРСР в часи, коли Радянський Союз вже володів бойовим ядерним потенціалом, тим більше що, за останніми даними, Китай сам володіє великим запасом ядерних зарядів.

Крім того, Китай не просто так претендує на російський Далекий Схід. Ці "відвічно російські" землі насправді стали такими тільки під час другої опіумної війни 1856-1860 років, в якій Англія і Франція спільно розбили Китай, а царська Росія хитромудро прийняла участь в діленні здобичі, розжившися величезними далекосхідними територіями, де в 1861 році і був заснований морський порт Владивосток».

Справді, Китай вже декілька разів вторгався в землі своїх сусідів. У 1969 році військові дії між радянськими та китайськими військами на острові Даманському (на річці Уссурі) і в Казахстані (озеро Жаланашколь). У 70-ті роки Китай воював з Індією і В’єтнамом за прикордонні території. Китайська армія вмішувалась в громадянську війну в Бірмі а до Кореї в 1952 році було введено мільйонну армію. Китай агресивна і небезпечна для своїх сусідів країна.

Російська верхівка не бажає цього зрозуміти, і постійно створює навкруги себе вороже кільце сусідніх країн. А тим часом в самій країні набирає силу протистояння між Путіним та Медвєдєвим. Спостерігачі саме з цієї точки зору розглядають всі ініціативи, як президента, так і прем’єр-президента . Медведєв, - формально старший, реально - підлеглий - несе в собі внутрішню суперечність. Тому підстави для конфлікту між ним і Путіним існують. Звичайно його реальне вираження найближчим часом не буде. По перше за Путіним кадебістське лобі, в якого новий російський президент на повному контрполі. По друге саме на Медведєва будуть покладені всі поразки та втрати. По третє в Росії завжди було протистояння між «конторою» та «акваріумом», тобто КГБ-ФСБ і ГРУ. І колеги з військової розвідки не зможуть втриматись від того, щоб не роздмухати вогнище розбрату між двома «лідерами» висунутими ФСБ.

«Для реального перевороту є два традиційні шляхи. Перший - швидка і рішуча зміна ситуації таким чином, що реальний правитель зникає з горизонту, і навіть його прихильникам не залишається нічого іншого, як присягати вчорашньому молодшому правителю. У сьогоднішніх умовах про подібний варіант навряд може йти мова, тим більше що подібний розвиток подій може обернутися масштабною сутичкою за владу між тими, що звільнилися від опіки старого автократора елітними групами. Другий шлях - це достатньо довгий і тривалий процес перехоплення, вірніше, поступового перетягування реальних бюрократичних і інших важелів управління», пише російський експерт Сергій Черняховский. Експерт вважає, що ситуація навколо Південної Осетії ставить питання про те, яку роль зіграв в ній кожний з двох лідерів. «Існують прямо протилежні версії. Проте можна констатувати, що в публічному просторі Путін як мінімум не виглядав другорядною фігурою: саме він першим заявив, що відповідь на дії Саакашвілі буде, першим вступив в публічну дипломатичну гру саме на президентському рівні - у контакті з лідерами інших країн. Рішення Медведева по конфлікту для затвердження його самостійної ролі можуть виявитися неоднозначними. Рішення про введення військ, що відповідало суспільним настроям, працює на затвердження його популярності і визнання його президентської значущості. Проте рішення про припинення операції в той момент, коли опір грузинських підрозділів був майже зламаний (незалежно від того, об’єктивне воно було вірним чи ні), вже викликає певну незадоволеність як в широких суспільних кругах, так і в середовищі військових, говорять, що у них «вкрали перемогу» і що натякають на «другий Хасавюрт». Свого часу подібне рішення Петра Третього в Семирічній війні украй негативно позначилося на його політичному майбутньому. Медведєву, як і будь-якому, хто опинився б на його місці в його положенні, потрібен приблизно рік, щоб повністю не тільки взнати, але і повною мірою «обмацати» реальні важелі влади. І приблизно стільки ж, щоб приступити до управління ними».

Виходячи з усього вище сказаного, через рік в Росії можуть виникнути серйозні політичні заворушення. А в цій країні не відомо інших політичних шляхів для виходу з кризи як війна. І тепер мішенню російської агресії може бути лише Україна. Саме тому, що інші сусіди в Європі їй не по зубах.

"Хайвей"