Почему молодые украиноязычные киевляне сегодня  готовы голосовать за Тягныбока?  Попробовать ответить на этот вопрос надо хотя бы для того, чтобы понять – что не стоит воспринимать феномен актуального политического национализма в Украине в рамках черно-белого противостояния «коммунистического» Востока и «националистического» Запада. 

    Пока что единственной «вотчиной» Олега Тягныбока, лидера крайне-правого Всеукраинского объединения «Свобода» считается Тернопольщина. Ощутимое влияние его партия имеет, конечно же и  во Львове, и в Ивано-Франковске. Если же говорить, например, про Киев, то там значимость Тягныбока можно считать чисто символической. Однако само слово – «символический» и отражает сущность той проблемы, речь о которой пойдет ниже.

       К сожалению, каких-либо конкретных цифр относительно политических симпатий собственно молодых украиноязычных избирателей к лидеру «Свободы» найти не удалось. Однако выборы мера в Киеве в 2008 году показали, что, даже учитывая предвыборный ажиотаж, выйти за пределы одного процента в столице Тягныбок вряд ли сумеет. По крайней мере,  в ближайшее время. Хотя, если, как пел Виктор Цой, верить собственным глазам и ушам, ситуация может выглядеть и немного иначе.

      Речь идет о наиболее заметном и активном, хотя, относительно и немногочисленном сегменте граждан – активной, в меру «продвинутой» и интеллигентной молодежи, которая пытается найти себя в хаосе современного мегаполиса, понять, кем ей хочется быть «по жизни».

    Ее можно найти среди поклонников украиноязычной поп-рок-этно музыкальной сцены. Это те, кто каждое лето приезжает на музыкальные фестивали типа «Шешоры» или «Пiдкаменя». Их достаточно много.  Тем паче, что в последнее время такие фестивали разрослись как грибы после дождя. Более того, все они финансово себя оправдали.

Так вот большинство этих молодых людей готовы голосовать на выборах именно за тягныбоковскую «Свободу». При том я говорю сейчас именно о киевлянах. С этого места о реальной фигуре политика Олега Тягныбока можно уже и не вспоминать. Вместо этого, следует, возможно, задуматься о том, символом чего в данном случае является Тягныбок? Какие ценности хотят реализовать эти молодые, умные и активные люди, идентифицируя себя в политическом плане с ВО «Свобода»?

Древние ОУНовские и антикоммунистические лозунги – это уже история. Успех таких львовских ресторанов как «Криївка», где интерьер и собственно «жратва», экзотически-антикоммунистический перечень блюд,  показал, что реалии кровавых политических противостояний прошлого века сегодня проявляются наилучшим образом в форме потребительских фетишей и коммерческих брендов.

Когда группа «Тартак» поет про готовность «знову взяти до рук зброю та повстати проти ворогів», то это работает,  находит отклик в сердцах юных слушателей. Однако механизм возбуждения тут точно тот-же, что и в слезливых попсовых песнях про «вечность любви» или в эмо-готик балладах про «сладкий суицид».

Современная молодежь к любви относится достаточно практично и трезво, серьезно вены себе резать никто не собирается, а боевой патриотический порыв и запал дружно топится в пиве. Это такая игра.

ОУН-УПА сегодня также отошли в прошлое, как и сталинский «ГУЛАГ». Однако националистическая крайне-правая риторика таки смогла дожить до наших дней, хоть и в слегка видоизмененном и приглушенном виде.

Утопично-популистские постулаты про «гегемонию основной нации» снова воспринимается молодым поколением и смешивается с потребностью в самореализации, желанием нормальной человеческой жизни и даже чувством справедливости.

Хотя, понятно, что это старый сюжет, который по-разному проявляется в разных временах и пространствах. Единственное, следует понять, что в страницы бытия, точнее политической жизни современной Украины он вписался по-современному.

Существует правый консерватизм нынешей мегаполисной молодежи, которая выбирает страх, недоверие и неуверенность как основные реакции на внешний мир. А относительно внутреннего мира – ей приятнее замыкаться в уютных эгоцентрических фантазиях, чем действительно развивать себя полноценной личностью. Свои знания, ум, интеллектуальный уровень, возможность широко смотреть на мир они используют как орудие психологического бегства. Что уж тогда говорить про молодежь из маленьких городов и сел?

Шеф-редактор «Українського тижня» Юрий Макаров в своей статье о недавнем поджоге «Я-галереи» в Киеве пишет о «несознательной шпане», которую определенные политические силы используют в своих целях.

Но достаточно прочитать комментарии под статьей на Интернет-сайте журнала, чтобы увидеть, насколько широко сегодня распространилось правое мировоззрение. «Несознательная шпана» «Український часопис» не читает. Его читают в особенности те, кто боится и не понимает многих реалий современного мира – радикального искусства, космополитизма, нетрадиционной ориентации, атеизма, независимости от устоявшихся норм. 

Это наша родная молодежь, это поколение «Шешоры», которое выросло уже в независимой Украине и на которую, в свое время возлагалось столько надежд. Теперь остается надеяться на следующую генерацию молодых – которая возможно, поймет, что мир намного сложнее, интереснее и разнообразнее чем тот, о котором поется в героических песнях и гимнах кровавого двадцатого века.  

  Львов

 ----------------------------------------

Українська молодь обирає „Свободу”?

Андрій Бондаренко

    Чому молоді україномовні кияни готові голосувати за Тягнибока? Спробувати відповісти на це питання варто хоча б для того, щоб зрозуміти – феномен актуального політичного націоналізму в Україні не варто сприймати в рамках чорно-білого протистояння „комуністичного” Сходу та „націоналістичного” Заходу.

     Поки-що єдиною „вотчиною” Олега Тягнибока, лідера крайньо-правого Всеукраїнського Об’єднання „Свобода” вважається Тернопільщина. Досить відчутний вплив його партія має, звичайно ж, у Львові та Івано-Франківську. Якщо ж говорити, наприклад, про Київ, то там значущість Тягнибока можна вважати чисто символічною. Однак, саме це слово – „символічний” і відображає сутність тієї проблеми, про яку піде мова нижче.

    З перспективи соціологічних даних питання про молодих киян та Олега Тягнибока не має особливого реального підґрунтя. На жаль, якихось конкретних цифр стосовно уподобань власне молодих та україномовних виборців знайти не вдалося. Але вибори мера у Києві у 2008 році показали, що, навіть зважаючи на передвиборчий ажіотаж, вийти за межі одного відсотку у столиці Тягнибок навряд чи зможе. Принаймні, найближчим часом. Однак, якщо, як співав Віктор Цой, вірити власним очам та вухам, то ситуація може виглядати і трохи інакше.

      Йдеться про найбільш помітний та активний, хоч і, відносно, нечисленний, прошарок громадян – активну, в міру „просунуту” та інтелігентну молодь, яка намагається знайти себе у хаосі сучасного мегаполісу, зрозуміти ким їй хочеться бути „по життю”. Серед головних ознак можна виділити приналежність до кола шанувальників україномовної поп-рок-етно музичної сцени. Інакше кажучи, це ті, хто щоліта з’їжджається на музичні фестивалі типу „Шешор” чи „Підкаменя”. Їх досить багато. Адже, останнім часом подібні фестивалі розрослися як гриби після дощу і майже всі вони себе виправдовують у фінансовому плані. Так ось, дуже, тобто, дійсно дуже багато моїх знайомих, які підпадають під це окреслення, виявили готовність чи бажання проголосувати на виборах (мера чи президента) саме за тягнибоківську „Свободу”. Причому, за львів’ян я зараз не згадую – лише за киян.

      З цього місця про фігуру реального політика Олега Тягнибока можна вже не згадувати. Натомість, варто, можливо, задуматися про таке – символом чого, в даному випадку, є Тягнибок? Які вартості хочуть реалізувати ці молоді, розумні та активні люди, ідентифікуючи себе політично з ВО „Свобода”? Давні ОУН-івські та антикомуністичні гасла – це вже історія. Успіх таких львівських ресторанів як „Криївка” показав, що реалії кривавих політичних протистоянь минулого століття сьогодні найкраще відроджуються у формі споживацьких фетишів та комерційних брендів. Коли гурт „Тартак” співає про готовність „знову взяти до рук зброю та повстати проти ворогів”, то це працює, це знаходить відклик у серцях юних слухачів. Але, механізм збудження тут той самий як і в сльозливих попсових піснях про „вічність кохання” чи в емо-готік баладах про „солодкий суїцид”. Сучасна молодь до кохання ставиться досить практично та тверезо, серйозно собі різати вени ніхто не думає, а бойовий патріотичний запал гуртом топиться у пиві. Це така гра.

     ОУН-УПА сьогодні так само відійшло у минуле, як і сталінський „Гулаг”. Однак, націоналістична, крайньо-права риторика таки змогла дожити до сьогодення, хоч і у достатньо видозміненому та приглушеному вигляді. Утопічно-популістські постулати про „гегемонію основної нації” вчергове сприйнялися молодим поколінням і дивним чином змішалися  з потягом до само-реалізації, бажанням нормального людського життя і навіть почуттям справедливості. Втім, зрозуміло, що це старий сюжет, який по-різному проявлявся в різних часах і місцях. Але, слід зрозуміти, що в сторінки буття сучасної України він вписався по-сучасному. Існує правий консерватизм нинішньої мегаполісної молоді, яка обирає страх, недовіру і невпевненість як основні реакції на зовнішній світ. Щодо внутрішнього світу, то їй приємніше замикатися в затишних егоцентричних фантазіях, ніж дійсно розвивати себе як повноцінну особистість. Свої знання, розум, інтелектуальний рівень, можливість широко дивитися на світ вони використовують як знаряддя психологічної втечі. Що вже тоді говорити про молодь з маленьких міст та сіл?

     Шеф-редактор „Українського тижня” Юрій Макаров у своїй статті про нещодавній підпал „Я-галереї” пише про „несвідому шпану”, яку певні політичні сили використовують у своїх цілях. Але достатньо почитати коментарі під статтею на інтернет-сайті часопису, щоб побачити, наскільки широко сьогодні розповсюдився правий світогляд. „Несвідома шпана” „Український часопис” не читає. Його читають зокрема ті, хто боїться та не розуміє багатьох реалій сучасного світу – радикального мистецтва, космополітизму, нетрадиційної орієнтації, атеїзму, незалежності від усталених норм. Це наша рідна молодь, це покоління „Шешори”, яке виросло вже в незалежній Україні і на яку, свого часу, покладалося стільки надій. Тепер залишається сподіватися ще на наступну генерацію – яка, можливо, зрозуміє, що світ набагато складніший, цікавіший та різнобарвніший, ніж співається в героїчних піснях та гімнах кривавого двадцятого століття.

   Львiв